Консультація для вихователів

«Навчання дітей звуковому аналізу слів»

Головне завдання занять з грамоти в старших групах дитячого садка–навчання дітей звукового аналізу слів.У процесі цього навчання дошкільнята ознайомлюються з голоснимиі приголосними звуками, дізнаються, що приголосні звукиє тверді і м’які, вивчають букви, що позначають звуки. Заняття у старшій групі дошкільного закладу відрізняються від уроків у початковій школі використанням значної кількості різноманітних словесних ігор, які складають основну частину заняттяй обов’язково містять навчальне завдання. Вихователь починає роботу з дітьми, ознайомлюючи їх із схемою звукового аналізу слова. На занятті перед кожною дитиною кладеться картка, на якій зображений предмет, слово – назва якого аналізуватиметься, а під ним– схема звукового склад услова (клітинки).Таке ж зображення зі схемоюу збільшеному вигляді висить на дошці.

Окрім цього, перед кожним вихованцем стоїть індивідуальна таця з фішками.Вони можуть бути виготовлені будь з чого: однакові картонні чи пластмасові квадратикичи кружечки нейтрального кольору – білі, сірі,можна також для кожної дитини зробити маленьку указку (з лічильної палички).

Спираючись на вироблене у дітей раніше вміння інтонаційно виділяти звуки у словах, вихователь має навчити їх вимовляти слово, яке аналізується,і водночас вести указкоюпо схемі його звукового аналізу.Важливо домогтися повногоспів падання вимови і руху,упевнитися, що воно не випадкове,що діти можуть сповільнювати або пришвидшувати руху казки залежно від того, який звук у слові інтонаційно підкреслюється. Тільки переконавшись, що діти засвоїли орієнтування на схемі звукового складу, можна переходити довиділення у слові окремих звуків. На початку для аналізупропонуються тризвукові слова: мак, рак, сир, кит, кіт, жук, дим, ніс.

На кожному занятті діти розбирають спершу одне нове слово, протецеслово аналізується кілька разів у різний спосіб.

Наступний етап – вихователь пропонує забирати зі схеми фішки відповідно до звуків, які він називає, причому звуки називаються не в ті й послідовності, в якій вони стоять у слові,а в різній: «Заберіть звук А, тепер звук К, який звук залишився?»

Такі завдання спонукають дітейдо повторного уважного аналізу слова,до обстеження його звукового складу за схемою.

Доречно закріпити звуковий аналіз в ігровій формі: до дошки викликаються троє дітей, кожен отримує фішкуі назву звука«Ти будеш звук М» і т.д.) і сідає на місце. Далі вихователь викликає до себе «звуки», вони мають стати у томупорядку, в якому розташовані звуки у слові. Поступово граускладнюється: вихователь «роздає» дітям звуки не за їхнім порядком у слові («Ти перший звук у слові, ти другий, ти третій»), а викликає досебе за назвами звуків («Підійди звук А»).

Різні варіанти такої гри дають змогу опитати на занятті велику кількість дітей і давати їм завдання,які відповідають їхнім здатностям. Вихователь вводить у заняттябагато завдань на розвиток важливих розумових операцій:порівняння, зіставлення, аналізу. «Знайдіть однакові звуки условах дімі-дим,дімі-мак,знайдіть різні звуки у словах дімі дим.

Завдання можуть бути найрізноманітнішими, але, даючи їх, вихователь має враховувати індивідуальні можливості кожної дитини,важливо домогтися, щоб на занятті активно працювали всі діти групи. Але досягти цього можна лише в тому разі, коли педагог бачить і чує кожного вихованця. Дітям активним і добре підготовленим швидко надоїдають одноманітні й легкі завдання,тому вихователь маєдавати їм складніші завдання(скажімо, шукати в словах різні звукиважче, ніж однакові), які до того ж не завждиможна виконати (знайди однакові звуки у словахдимірак).

Слабких, несміливих, пасивних дітей,навпаки, можуть відштовхувати завданняне під силу, викликати ще більшу невпевненість у собі –через це їм треба давати легші завдання але робити це треба так,щоб ні самадитина, ні групане здогадувалась,що це завдання легше –всі мають бути переконані, що вони зайняті однаковою цікавою іпотрібною справою.

Після того, як проаналізовані всі трискладові слова і дошкільнята засвоїли спосіб проведення звукового аналізу, можна вводити унавчання новий момент – розрізнення голосних і приголосних звуків.

Це можна проводити так:

Вихователь вивішує на дошці уже знайому дітям таблицю «мак» і пропонує відгадати загадку: «у цьому слові один звук незвичайний, його можна дуже голосно вигукувати, можна проспівати, коли мийого вимовляємо, ніщо нам у роті не заважає – ні губи, ні язик, ні зуби. Відгадайте, який це звук?». З цього заняття всі голосні звуки позначаються фішками із зображенням круга,а приголосні – однієюлінією.Для закріплення використовують ігри з ускладненням « Назвіть слово, яке починається з третього звука слова коза», ігри –змагання, де за кожну правильну відповідьдітиотримують фішки. Подальший етап навчання ознайомлення з твердими і м’якими приголоснимизвуками. Вводити ці поняття можна такождаючи дітям можливість самостійно виявити різницю між ними. Для цьогона занятті розбирають словалисіліс, діти помічають, що звук лзвучить неоднаково: у словілис– грубо, твердо, а у словіліс–лагідно, м’яко. Користуючись розрізненням голосних, твердих і м’яких приголосних, діти переходять до аналізу складніших слів зі збігом приголосних звуків:гриб, слон, лист, вовк, парта, лампа, вишня, голка, лялька, стіл, гарбуз, цукор, дятел.Кількість слів для аналізу на занятті поступово збільшується до 3-4.Останній етап роботи у старшій групідитячого садка –ознайомленняз голосними звуками. Кожна нова буква вводиться в один і той жеспосіб, наприклад буква А:дітям пропонується розібрати кілька слів:марка, лампа, кран. Треба знайти однакові голосні звуки, діти називають звук А, вихователь знайомить з буквою А. Голосні звуки можна вводити парами:А – Я, Е – Є, У – Ю. Аналізуючи словодиня, діти викладали фішки так: твердий приголосний, голосний, м’який приголосний, А.Вихователь знімає зі схеми букву А, пояснюючи: після м’якого приголосного звука ніколи не пишетьсябуква А, замість неї пишеться інша буква – Я, тільки – но буква А бачить перед собою м’якийприголоснийзвук– вона втікає, а натомість біжить туди буква Я. Діти не відразу засвоюють це нове правило, але, розбираючи кожне нове слово, слід обов’язково вимагати пояснень: «Чому ти поставив тут букву Я, я чую тут звук А?». Щоб дітикраще засвоїли правило, можна використати спеціальнугру«Знайди своє місце». На кінець старшої групи діти мають вміти:

–робити звуковий аналіз практично будь – якого слова;

–розподіляти звуки на голосні, тверді та м’які приголосні.

Пальчикові вправи

Під час навчання необхідно враховувати, що малюка треба навчити виконувати вправи кожною рукою (окрім вправ, передбачених для обох рук разом), тому що рухи правої і лівої руки сприймаються дитиною по-різному, так як вони контролюються різними півкулями мозку. Коли дитина навчиться вільно виконувати потрібні рухи однією рукою, переходить до другої руки, а потім учить виконувати рухи відповідно до тексту одразу двома руками.

Пальчикову гімнастику розпочинають з найпростіших вправ та зі знайомства дітей зі своїми пальчиками – з їхніми назвами, призначенням. Комплекси пальчикової гімнастики та окремі її елементи можна вводити до фізхвилинок та фізпауз, перед малюванням, ліпленням, аплікацією та конструюванням. Використовують пальчикові вправи і в індивідуальній роботі з дітьми.

Умовно гімнастика для пальців рук ділиться на активну та пасивну. Пасивну(масаж кисті рук: погладжування, розтирання, вібрація) проводить, як попередній етап, перед активною гімнастикою з дітьми, в яких низький рівень розвитку дрібної моторики.

Дітям від трьох до шести років пропонується удосконалювати техніку вже засвоєних пальчикових ігор, пізніше починає роботу з пальчиковими оповіданнями. Крім цього практикуєігри:

- викласти візерунок із мозаїки («Чарівні візерунки»);

- самостійно застібнути ґудзики («Шапочка клоуна»);

- нанизати на нитку намистини («Намистинки»);

- покласти в коробку дрібні іграшки правою і лівою рукою («Збери іграшки»);

- зліпити з глини та пластиліну;

- зав’язати та розв’язати вузли;

- використовувати дощечки з накатаним шаром пластиліну для викладання візерунків з дрібних камінців, круп, пластмасові або дерев’яні палички для викладення візерунку за зразком;

- складати розбірні іграшки;

- пазли;

- вирізати фігурки по контору;

- намотувати нитки на клубок та інше.

У три роки дитина повинна вже вміти показувати три пальчика окремо один від одного. В чотири – впевнено утримувати олівець і заштриховувати картинку, не виходячи за контур. Кожний пальчик дитини до школи повинен бути «самостійним» та спритним.

З шести до восьми років у роботі активно використовує пальчикові оповідання з допомогою пальчикових звіряток і пальчикових предметів. Влаштовує «Театр пальчиків», «Ляльковий театр». Пальці і кисті набувають гарної рухомості, гнучкості, зникає скутість рухів. Активно працює пам'ять, збагачується мова та кругозір. Сором’язливі діти стають впевненіше, використовують творчу фантазію.

Поетапний план роботи з пальчиками:

1. Пальчикова гімнастика (вправи);

2. Пальчикові картинки (фігурки);

3. Пальчикові інсценівки:

а) пальчикові загадки;

б) пальчикові вірші;

в) пальчикові міні-вистави;

г) змішаний театр.

4. «Чарівна рукавичка»:

а) міні-сценки рукавичкою одного вихованця:

* з одним персонажем;

* з одним персонажем та рукою, вільною від рукавички;

* показ обома руками в рукавичках ( по одному персонажеві);

б) міні – сценки з одним персонажем у показі кількома виконавцями(однією рукою);

в) міні-міні сценки з кількома персонажами в показі кількома виконавцями(обома руками);

г) домашній театр;

д) самостійна дитяча творчість.

Вправи поділяються на умовно статистичні та динамічні.

Статистичними вправами розвивають наслідувальні здібності, що достатньо прості і не вимагають диференційованих рухів;

*учать напружувати і розслабляти м’язи;

*розвивати вміння зберігати положення пальців деякий час;

*учать переключатися з одних рухів на інші.

Динамічні вправи розвивають точну координацію рухів, учать згинати і розгинати пальці рук, протиставляти великий палець іншим.

Пальчикові картинки слід вводити, коли дитячі пальчики після певного тренування стали гнучкішими і рухливішими. Пальчикова картинка (фігурка) – це відтворення за допомогою пальців образів якихось предметів, тварин. Розповідаючи якусь казку можна запропонувати дитині зобразити пальчиками головного героя. Цей процес узагальнюють одним словом «Покажи».

Малюнки, фігурки застосовують як елементи загальної пальчикової гімнастики і як складові частини занять та розваг.

Наприклад, використовують такі види завдань:

1. Прошнуруй доріжку до малюнка, у назві якого звук [-с-] стоїть на початку (у середині, кінці слова).

2. На площині зображені тварини чи предмети, які швидко треба затулити пальчиками:

а) Мишки ховаються від їжака.

б) Рибки ховаються від кота.

Як навчити малюка виконувати пальчикові вправи?

1. Якщо гра без віршованого супроводу, дорослий каже назву гри, або показує малюнок до відповідної гри (для того, щоб створити відповідний зоровий образ) або поєднує одне і друге, показуючи з поясненням гру малюку. Якщо дитина не може виконати вправу, то дорослий бере руки дитини у свої і разом виконують рухи. Логопед просить дитину самостійно виконати рухи. Якщо в малюка знову не виходить, то дорослий вдруге сам складає його руки в правильну позицію.

2. Спочатку всі вправи виконуються повільно. Необхідно стежити, щоб дитина правильно виконувала і утримувала положення кисті або пальців і правильно переключалася з одного руху на інший. При необхідності можна допомогти малюку або навчити його допомагати собі другою рукою.

3. Як зазначалося вище, вправи відпрацьовуються спочатку однією рукою (якщо не передбачена участь обох рук), потім – другою рукою, після цього – двома одночасно.

4. Деякі вправи є в декількох варіантах. Перший – найлегший.

5. Перед тим як розпочати роботу, діти повинні знати назви усіх пальців.

6. Вказівки дорослого повинні бути спокійні, доброзичливі, чіткі.

7.Кожне заняття проводиться протягом кількох хвилин двічі – тричі на день.

Пальчикова гімнастика розпочинається з найпростіших вправ. Після кожної вправи пальчики необхідно розслабити, всі пальці слід навантажувати рівномірно. Підбирати комплекс по 6 – 8 вправ. Найбільш складні елементи слід повторювати кілька разів, щоб діти краще запам’ятали.

1. «Пальчики вітаються»:

а) однією рукою кінчиком великого пальця правої руки почергово торкатися кожного пальця цієї ж руки (теж саме – лівою рукою);

б) двома руками, тримаючи долоні вертикально одну напроти одної, почергово (починаючи з мізинців і закінчуючи великими пальцями) з’єднувати і роз’єднувати пальці, промовляючи слова: «Добрий день, пальчику!»

2. «Стиснемо – розтиснемо»: ритмічно стискати кулак і розтискати.

3. «Молоточок»: вказівним пальцем однією руки стукати по долоні другої.

4. «Молоточки»: одним стиснутим кулачком стукати по другому кулачку.

5. «Бігунець»: бігти по столу, пересуваючи вказівний та середній палець.

6. «Млинок»: поставивши один кулачок над другим, робити ними обома оберти.

7. «Потрусимо долонями»: потрусити обома долонями – спершу сильніше, потім слабше.

8. «Хвилі»: робити хвилеподібні рухи руками перед грудьми з одного боку в інший.

9. «Січемо капусту»: ребром однієї долоні бити по розгорнутій другій долоні.

10. «Перемо білизну»: терти одним кулачком по другому (пальцями).

11. «Падає сніг»: робити плавні синхронні рухи обома руками згори до низу.

12. «Кінь біжить»: почергово стукати по столу чотирма пальцями руки (крім великого).

13. «Гра на фортепіано»: довільно імітувати пальцями обох рук гру на цьому музичному інструменті.

14. «Слон іде»: виставивши вперед вказівний палець (хобот), переступати чотирма пальцями по столу.

15. «Пташки дзьобають зернята»: зігнутим вказівним пальцем однієї руки стукати по столу або підлозі.

Наступна вправа сприяє розвитку спритності пальців рук. На папері наклеєні п’ять різних фігурок. Кожному пальчику відповідає певна фігура. Це можуть бути м’ячики різних кольорів, тваринки, будь-що. Дитина ставить кожний пальчик над цими предметами. Дорослий дає команду дітям: «Підніміть пальчик, наприклад, над лисичкою, їжачком, зайчиком тощо». Спочатку малечі важко, але поступово пальці стають спритніше, і діти з легкістю піднімають їх над фігурами. Ця вправа використовується як і діагностична. В залежності від того, як працює безіменний палець у цій вправі, ми можемо встановити рівень розвитку дрібної моторики.

Всі гімнастичні пальчикові вправи підходять дітям віком від 3 до 8 років. Зроблять вправи більш цікавими фігурки тварин, у яких є два отвори для вказівного та середнього пальців. Надягаючи їх на пальчики, діти із задоволенням виконують вправи. Крім того, цих тваринок використовує і для автоматизації звуків, давши їм назви з необхідним звуком.

Вихователь досягає дві мети: діти автоматизують звук і виконують пальчикові вправи. Цих тваринок використовує і на подальших етапах роботи з пальчиками, наприклад: інсценізація віршів, невеликих казок, імпровізація театральних вистав дітьми.

Якщо пальчикові вправи з віршованим супроводом, то починаємо нову гру.

Дорослий читає текст вірша і вимовляє текст максимально виразно: то підвищуючи, то понижуючи голос, роблячи паузи, підкреслюючи окремі слова;

- рухи логопед виконує синхронно з текстом або у пазах;

- треба, щоб малюк уважно послухав і зрозумів зміст вказаного. Логопед формулює запитання: «Про що розповідається?», «Які герої?», «Чи можем їх показати?»

Якщо в тексті зустрічаються слова і вирази незрозумілі дитині, то дорослий у доступній формі пояснює їх значення.

Вихователь разом із дитиною розучує вірш, рядочок за рядочком, а потім промовляє рядочок, супроводжуючи їх рухами. Так поступово розучує і синхронізує текс і рухи. Якщо дитина не може виконати вправу, то вихователь, як і при розучуванні пальчикової гімнастики, надає кисті і пальцям дитини відповідну позицію.

Промовляючи віршик і одночасно рухаючи пальчиками, дитина мимоволі ритмізує свою мову рухами: вона стає більш чіткою і виразною, емоційною.

Наявність рими гарно впливає на слухове сприйняття. Коли дитина добре вивчить вірш і рухи, темп поступово прискорюється.

Під час засвоєння пальчикових фігур (пальчикові картинки) вихователь виготовляє книжечку, на якій з однієї сторони намальована позиція з пальців, яку необхідно зробити, а з другої – відповідний малюнок (що намагаються зобразити), під яким надрукований віршований супровід.

Після того, як діти засвоїли вільне виконання пальчикових фігурок, процес ускладнюється розігруванням коротеньких сценок та власне інсценівок, переказом невеликих оповідань, тобто проводятьсяпальчикові ігри.Ці ігри емоційні та виразні, тому вихователь може проводить їх на заняттях, як на індивідуальних, під групових, так і фронтальних. Вони вельми цікаві і відображують реальну дійсність – предмети, тварин, людей та їхню діяльність, явища природи. В ході цих ігор активізується дрібна моторика рук і психічні процеси, формується спритність, уміння володіти своїми пальцями, зосереджувати увагу на одному виді діяльності тощо.

Пальчикові ігри важливі також для розвитку дитячої творчості. Старші вихованці охоче «виступають» перед молодшими і переносять набутий досвід на інші вірші, казки, пісні.

Для інсценування віршів, загадок за допомогою пальців добирає різноманітні віршовані твори — народні та класичні. Наприклад:

«Курочки»(Наталія Забіла)

На подвір’ї курочки,

Ціпу, ціпу, ціп.

«Курочка» —з’єднати пальці лівої руки та трохи зігнути; великим та вказівним пальцем зробити кружечок.

Ось Маринка та Юрко кришать ціпкам хліб.

Великим, вказівним та середніми пальцями «накришити» хліба.

Ціпки бачать крихітки — («Курчатка»).

Дзьобики тук-тук.

Зігнутим вказівним пальцем однієї руки постукати по долоні другої.

Весь шматочок — ой лишенько!

Ущипнути за долоню курячим дзьобом.

Вихопили з рук.

«Зайчик сіренький»(Тетяна Мельник)

В лісі зайчик сидить,

«Ліс» —пальці обох рук «розставити».

Вушками він ворушить,

Пальчикова фігура «Зайчик», вказівним і середнім пальцями робимо рухи вперед – назад.

Під ялинкою сховався, «Ялинка» —з'єднати подушечки вказівного, середнього та безіменного пальців під кутом, утворюючи «дах», а потім великий і мізинець, трішки відокремлюючи їх від інших трьох.

В зуби лисці не піймався.

«Зуби» —доторкнутися зап’ястям правої руки до лівої, пальці обох рук на відстані один від одного зігнуті і роз’єднання.

«Лиска» —пальці обох рук притиснуті один до одного, а кисть прогнути на зовні. Дві кисті з’єднати, два великих пальця виступають над іншими.

Консультація

"Формування альтернативних способів взаємодії з вихованцями з особливостями психофізичного розвитку".

Всі педагоги знають про зростання кількості дітей з особливостям у розвитку. Фахівці-початківці під час праці з дітьми з особливостями психофізичного розвитку, стикаються з безліччю труднощів: по-перше, з такими дітьми нелегко знайти контакт, особливо, якщо у дитини присутні порушення аутичного спектра; по-друге, визнані ефективними прийоми навчання часто виявляються невідповідними. Перед тим як починати роботу з дитиною, слід запам'ятати ряд важливих положень:

На етапі налагодження контакту з дитиною не рекомендується наполягати на проведенні конкретних ігор, виконанні певних завдань.

Будьте більш чуйні до реакцій дитини, дійте залежно від ситуації, її бажань і настрою. Часто вона сама пропонує ту форму можливої ​​взаємодії, яка в даний момент для неї найбільш комфортна. Іноді, особливо на початкових етапах роботи, варто прийняти таку пропозицію дитини (не забуваючи, звичайно, про цілі роботи).

Все, що відбувається на занятті, має супроводжуватися емоційним коментарем, в ході якого дорослий промовляє всі дії і ситуації.

Не забувайте, що поведінка дитини під час заняття може бути дуже різною, якщо вона вийшла зі стану рівноваги, слід зберігати спокій, не галасувати, а зрозуміти, чого дитина хоче в даний конкретний момент і постаратися допомогти їй вийти зі стану дискомфорту.

Потрібно бути готовим до того, що реакція на одну і ту ж гру, ситуацію у різних дітей з діагнозом «аутизм» може бути різною: на що один відреагував цілком дружелюбно, в іншого може викликати різко негативну реакцію. Мало того, одна і таж дитина може вести себе зовсім по-різному в подібних положеннях. Тут можна порадити не боятися пробувати. У разі, якщо дитина прийняла запропоноване, постаратися розвивати ситуацію, якщо ж виникла реакція відторгнення, слід зупинити гру. Безумовно, це вимагає від педагога гнучкості, що дозволяє діяти в залежності від розвитку подій.

Труднощі в роботі з дитиною виникають у педагога вже при першому знайомстві. Звичайним виявляється становище, коли дитина або не звертає уваги на присутність нового дорослого, або стає напруженою і агресивною. До такої реакції необхідно бути готовим заздалегідь. При цьому слід чітко уявляти психологічні причини такої поведінки, А причина в тому, що поява нової незнайомої людини привносить в життя дитини елемент невідомості, яка викликає у неї почуття дискомфорту і страху. Їй потрібен час, щоб освоїтися в нових умовах, звикнути до педагога.

Зазвичай у дитини є улюблені письменники і поети. В таких іграх вона може годинами маніпулювати предметами, роблячи дивні дії. Головні особливості таких стереотипних ігор:

• мета і логіка гри, зміст дій часто незрозумілі для оточуючих;

• в цій грі мається на увазі єдиний учасник - сама дитина;

• повторюваність: дитина раз за разом робить один і той же набір дій і маніпуляцій;

• незмінність: раз встановившись, гра залишається однаковою протягом дуже тривалого часу;

• тривалість: дитина може грати в таку гру роками.

Наявність стереотипної гри ставить аутичну дитину в особливий ряд, відразу ж виділяє його серед інших дітей. Її дивні дії викликають цікавість оточуючих, що часто ранить близьких дитини. Проте, стереотипна гра дитини з аутизмом на початку корекційної роботи стане основою побудови взаємодії з нею, так як для самої дитини це комфортна ситуація, усередині якої вона спокійна.

Під час знайомства з дитиною педагог спочатку лише спостерігає за її стереотипної грою. Мета такого спостереження - постаратися вникнути в структуру стереотипної гри: виділити цикл повторюваних дій; виділити конкретні звукосполучення, слова і словосполучення в бурмотіння дитини під час гри. Ваші спостереження та висновки допоможуть в подальшому, підкажуть, яким чином ви можете взяти участь в грі дитини.

Для початку просто сядьте на деякій відстані від дитини. Якщо вона не відвернеться від вас, це вже добре. Однак часто в неї вже є негативний досвід спілкування з дорослим, заснований на прямому тиску. Тому вона може відреагувати негативно: відійде від вас подалі і розташується для гри в іншому місці, або прямо заявить: "Не хочу!". В будь-якому випадку залишайтеся неподалік і продовжуйте спостерігати. Коли дитина звикне до вашої присутності, можна починати обережно пробувати підключатися до її ігор, причому робити це слід тактовно і ненав'язливо. Не треба багато говорити, здійснювати активні дії. Почніть з того, що в потрібний момент (адже ви вже запам'ятали порядок дій дитини) подайте їй необхідну деталь, цим зверніть увагу на вашу присутність. Неголосно повторіть за дитиною її слова.

Не квапте взаємодію. Ваша мета - дати дитині зрозуміти, що ви не заважаєте їй грати (як зазвичай буває), крім того, від вас може бути користь. На цьому етапі всі ваші зусилля повинні бути спрямовані на те, щоб завоювати довіру дитини. Це потребує часу і терпіння. Ситуація, коли педагог приходить, а дитина в цей час зайнята своєю стереотипної грою і не звертає на його прихід ніякої уваги, є звичайною на початку занять з дитиною з аутизмом. Але якщо діяти терпляче і наполегливо, обов'язково настане момент, коли дитина довіриться вам, ви станете для неї тією людиною, від якого вона чекатиме розуміння і допомоги. І одного разу прийме вашу пропозицію пограти трошки по-іншому. Щоб налагодити з дитиною з аутизмом контакт, без якого неможливе проведення корекційних заходів, можна проводити з нею сенсорні ігри, основна мета яких - дати дитині нові чуттєві відчуття. Відчуття можуть бути самі різні: зорові, слухові, тактильні та рухові, нюхові і смакові.

Доцільність проведення таких ігор ґрунтується на положенні про те, що сенсорний компонент світу набуває для такої дитини особливу значимість. Тому проведення сенсорних ігор є своєрідною "спокусою" дитини.

А якщо вдається зв'язати приємне переживання, яке виникає у дитини при отриманні нового сенсорного відчуття, з образом конкретної людини, дитина переймається довірою до дорослого, який грає з нею, починає бачити в ньому союзника. В цьому випадку можна говорити про встановлення емоційного контакту, початку ефективної взаємодії.

Можна використовувати різні види сенсорних ігор:

1. Ігри з фарбами. "Кольорова вода": для проведення гри потрібні: акварельні фарби, пензлики, 5 прозорих пластикових склянок (надалі кількість склянок може бути будь-якою). Склянки розставляються в ряд на столі і наповнюються водою, потім в них по черзі розчиняються фарби різних кольорів. Зазвичай дитина стежить за тим, як частинка фарби поступово розчиняється в воді. Можна урізноманітнити ефект і в наступній склянці розвести фарбу швидко, помішуючи пензликом; дитина ж своєю реакцією дасть вам зрозуміти, який із способів їй більше подобається. У цій грі дитина досить скоро може виявити бажання більш активно брати участь у цих заходах: починає "замовляти" наступну фарбу або вихоплює пензлик і приймається діяти самостійно. Коли захопленість чистим сенсорним ефектом стане слабшати (це може статися через різну кількість часу у різних дітей, причому мається на увазі, що дитина грає в цю гру не тільки на заняттях, але може затіяти її в будь-який момент, закликавши на допомогу близьких, або самостійно, якщо дозволяє рівень розвитку його побутових навичок), можна приступати до розширення гри.

2. Ігри з водою. Метушня з водою, переливання і бризкання особливо улюблені дітьми. До того ж, гри з водою мають і терапевтичний ефект.

3. Ігри з крупами. Приготуйте по упаковці наступних круп - гречка, горох, манна крупа, квасоля, рис. Висипати гречану крупу в глибоку миску, опустіть в неї руки і поворушить пальцями. Висловлюючи задоволення посмішкою і словами, запропонуйте дитині приєднатися: "Де мої ручки? Заховалися. Давай і твої ручки сховаємо. Поворуши пальчиками - так приємно! А тепер потри долоні один об одного - трошки колеться, так?" На наступних заняттях можна використовувати інші крупи. Надалі:

1) Ховайте дрібні іграшки, зариваючи їх в крупу, а потім шукайте.

2) Пересипайте крупу за допомогою совочка, ложки, стаканчика з однієї ємності в іншу. Пересипайте в руках, звертаючи увагу дитини на витягає при цьому звук.

3) Якщо дитина захоче розсипати крупу, нехай це буде "дощ" або "град". По розсипаній по підлозі крупі можна походити в шкарпетках. Можна посипати крупу на шийку або спинку дитини, якщо вона дозволить.

Спочатку не варто чекати від дитини активності, слід радіти будь-якій, навіть самій мінімальній участі в грі.

Пам'ятайте про те, що дитину можуть налякати ті нові яскраві враження, які ви їй пропонуєте. Оскільки припустити заздалегідь, яке саме враження справить на неї даний сенсорний ефект неможливо, будьте обережні: пропонуйте нове поступово і маленькими порціями. Уважно стежте за тим, як реагує дитина, і при перших ознаках тривоги або страху негайно припиніть гру. Вподобана дитиною гра зажадає деякої кількості повторень. Чи не противитися на прохання дитини повторити ігрові дії знову і знову: їй потрібен час, щоб обжити нові відчуття.

Слід враховувати той факт, що довільна увага дитини на короткочасна і нестійка, тому, якщо в грі з'явилася сюжетна лінія, не затягуйте сюжет. Нехай спочатку ігрові дії будуть згорнуті: наприклад, на грядку посаджений лише один овоч, а ляльковий "обід" триває всього дві хвилини. Головне завдання на даному етапі - за допомогою емоційного коментарю зберегти логічну структуру гри, завершити ігрову дію і підвести підсумок. Під час гри дитина може почати говорити, заглядаючи при цьому вам в обличчя в очікуванні реакції. Це можуть бути фрази-штампи з рекламних роликів або вигадані нею самою слова. Посміхніться у відповідь і повторіть те, що сказала дитина, з дотриманням інтонації. Така форма спілкування, своєрідна "перекличка", дасть дитині підтвердження того, що ви її розумієте, викличе більшу довіру до вас. Успіхів Вам!

“ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЛОГОПЕДИЧНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ, ПРИЙОМИ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ”

Розвиток мовлення у дітей з особливими освітніми потребами є одним із пріоритетних напрямів корекційної педагогіки, що вимагає комплексного підходу та використання інноваційних методів.

Гра, як природний вид діяльності дитини, виступає ключовим інструментом у логопедичній роботі, оскільки забезпечує емоційний комфорт, підвищує мотивацію та сприяє формуванню мовленнєвих навичок у природному середовищі. Використання ігрових технологій у логопедичній практиці дозволяє створити сприятливі умови для корекції мовленнєвих порушень, розвитку комунікативної компетентності, збагачення словникового запасу та вдосконалення граматичної будови мовлення.

Важливе місце у корекційній роботі займають логопедичні настільні ігри, що сприяють розвитку артикуляційної моторики, фонематичного слуху, навичок зв’язного мовлення та лексико-граматичних структур. Завдання, які включають сортування предметів за ознаками, складання тематичних асоціативних рядів, визначення зайвого слова у групі, розпізнавання звуків у словах, допомагають формувати фонематичну свідомість і вдосконалювати лексико-семантичні зв’язки. Ігри з мовленнєвими лабіринтами, де діти виконують вправи на артикуляцію під час проходження певних рівнів, стимулюють інтерес до занять і сприяють кращому засвоєнню звукової структури мови.

Ефективним методом є сюжетно-рольові ігри, що дозволяють дитині використовувати мовлення в комунікативних ситуаціях, наближених до реального життя. В ігрових ситуаціях діти приміряють на себе різні ролі, наприклад, продавця і покупця, лікаря і пацієнта, вчителя і учня, що сприяє розвитку мовленнєвої активності, розширенню словникового запасу та вдосконаленню навичок діалогічного мовлення. Інтерактивні завдання, в яких дитина повинна описати предмет або подію, використовуючи задані слова, розвивають зв’язне мовлення та вчать будувати логічні висловлювання.

Методи нейрогімнастики та сенсорно-ігрових технологій широко використовуються у роботі з дітьми, які мають порушення мовлення, оскільки стимулюють міжпівкульну взаємодію, розвивають дрібну моторику та сенсорну чутливість, що безпосередньо впливає на формування мовленнєвої діяльності. Виконання вправ на координацію рухів, використання спеціальних сенсорних доріжок, робота з тактильними матеріалами сприяє активізації нейронних зв’язків, що відповідають за мовлення. Дидактичні ігри із застосуванням пальчикових ляльок, кубиків зі звуками, текстурованих карток розвивають сенсорне сприйняття, допомагають дітям легше запам’ятовувати нові слова та автоматизувати мовленнєві навички.

Важливим аспектом сучасної логопедичної роботи є використання цифрових технологій та інтерактивних навчальних програм, які адаптовані для дітей з особливими освітніми потребами. Логопедичні мобільні додатки, що містять вправи на розвиток артикуляційного апарату, автоматизацію звуків, навчання правильній інтонації та ритму мовлення, дозволяють інтегрувати навчання у гру та забезпечують поступове засвоєння матеріалу. Використання інтерактивних дошок, мультимедійних презентацій, віртуальних вправ із рухомими персонажами сприяє розвитку уваги, концентрації, координації мовленнєво-рухової активності. Цифрові технології дозволяють проводити діагностику мовлення у ігровій формі, автоматично аналізуючи правильність вимови та надаючи рекомендації щодо подальшої роботи.

Значну роль у логопедичній практиці відіграє метод моделювання мовленнєвих ситуацій, що дозволяє дитині вчитися реагувати на комунікативні виклики, використовувати різні мовленнєві конструкції у відповідних контекстах. Логопедичні квести, де діти повинні виконати серію завдань для досягнення певної мети, активізують пізнавальну активність, мотивують до мовленнєвих вправ та сприяють розвитку мовленнєвої гнучкості. Використання методики мовленнєвих карт, що поєднують зображення, символи та текстові підказки, допомагає дітям з труднощами мовлення будувати фрази та формулювати зв’язні висловлювання.

Організація логопедичних проєктів на основі ігрової діяльності дає змогу розвивати мовлення в інтегрованому середовищі. Робота над проєктом, що включає створення спільного казкового сценарію, записування аудіоказки, розігрування театралізованих сцен або виготовлення ілюстрованих словників, сприяє розвитку комунікативних навичок, творчого мислення та самовираження. Спільна діяльність дітей під керівництвом логопеда формує навички групової взаємодії, вчить дітей слухати один одного, висловлювати думки та підтримувати діалог.

Ігровий підхід у логопедичній роботі дозволяє забезпечити емоційно комфортні умови для навчання, що є особливо важливим для дітей з особливими освітніми потребами. Використання методів позитивного підкріплення, системи нагород та заохочень стимулює мотивацію дітей до мовленнєвої активності, допомагає долати страхи перед мовленням та створює позитивний емоційний фон під час занять. Поєднання різних видів ігрових технологій, що включають настільні, сенсорно-розвивальні, цифрові, інтерактивні та сюжетно-рольові методики, сприяє комплексному розвитку мовлення, забезпечує ефективність логопедичної роботи та дозволяє досягати стабільних позитивних результатів у корекції мовленнєвих порушень.

Висновок. Застосування інноваційних методів навчання у логопедичній роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є необхідним елементом сучасного корекційного процесу. Використання ігрових технологій сприяє розвитку мовленнєвих здібностей, формуванню навичок соціальної комунікації, вдосконаленню когнітивних процесів і створенню стійкої мотивації до мовленнєвої діяльності. Поєднання традиційних методик із сучасними технологіями забезпечує ефективність логопедичної корекції, робить навчальний процес цікавим та результативним, відкриваючи нові можливості для розвитку мовлення дітей з особливими освітніми потребами.

Коментарi